Пропоную увазі читача фрагмент з листування...
...Я думаю, що всі ті стани, що навідують нас з тобою – ознака того, що ми йдемо по невірному Шляху. Щось не так пішло, десь ми збилися зі Шляху. Ми шукаємо з тобою когось, хто може підказати напрямок руху, я в релігійному середовищі, а ти в середовищі езотериків, і нікого не знаходимо. Тупцюємо на одному місці. От і після цих слів, впевнений, ти мені відповіси: це все ти "гальмуєш" і тому ми не можемо йти вперед; це ти мене здержуєш…
Що з нами відбувається? Ми проживаємо обидва одночасно ідентичні стани, що здаються нам різними, і намагаємося звинуватити один одного в тому, що хтось з нас не допомагає іншому на цьому Шляху. Але ж ми обидва одночасно знаходимося в цьому неусвідомленому стані і не можемо вийти з нього. Ми думаємо, що вихід може відбутися лише за допомогою іншого. Так думає кожен і нічого не робить для того, щоб змінити ситуацію. Може і робить, але замало, тому що стан одного посилюється віддзеркалюванням іншого. При цьому, в кожному з нас вже два стани перебуває. Але і це ще не все. Мало того, що цей стан виріс вдвічі, він ще зростає і посилюється, тому що переходячи від одного до іншого в ще більшому обсязі, він не дозволяє кожному з нас справитися з ним поодинці. Виходить, що ми віддзеркалюємо вже не тільки чужий стан, але і чужий+свій (переданий раніше).
Але, якщо ми з питанням виникнення стану розібралися, то от з питанням про подальший Шлях – ні. А він дуже важливий. На жаль, немає нікого, хто міг би на нього відповісти – тільки ми самі. Тільки ми самі знаємо для чого ми опинилися разом і чому з нами відбуваються подібні проживання. І зрозуміти це можливо лише коли ми навчимося проживати всі ці «блукаючі» стани і проживати їх, не звертаючи на них ніякої уваги. А для цього потрібно стати не байдужими, якими ми намагаємося бути, немов відгороджуючись від існуючої дійсності, а розуміючими та люблячими. Інакше неможливо.
Все, що відбувається, навчає нас не реагувати на слова і дії одне одного агресивно, а намагатися зрозуміти, що хоче нам показати через них Сущий. Ми повинні сприймати одне одного як особистість, не порівнюючи ані з ким. Тоді буде зрозуміло, що необхідно робити і чому.
Саме цим можна пояснити те, що я іноді кажу тобі щось немов не думаючи. Ти іноді діеш так само, немов у помсту мені. Не можна нам залишати за собою «право останнього слова». Ми його не заслужили :)
Ми повинні відмовитися від цього «права» і тоді зрозуміємо, як можна говорити передостаннім, а значить, реагуючи без агресії на слова свого друга (навіть якщо тобі здається, що в цей момент він не правий).
Отже, пропоную передбачити відмову від «права останнього слова»…
СТРУКТУРА / ДОПОМОГА / ЗУСТРІЧ / ДІЙСНІСТЬ / ЗМІНИ / ТРАНСФОРМА / ЗВ'ЯЗОК
Меню сайту
