Молитва - це діалог з Творцем. Найчастіше ми говоримо Йому: "Будь ласка, дай..." чи "Дякую Тобі, Господи...", не чуючи у відповідь Його слів. А Він чекає, коли ж людина його почує і почне розуміти те, що Він хоче їй сказати.
Під час діалогу зі своїми близькими ми іноді розкриваємо себе повністю, готові почути пораду і підказку, як керівництво до дії. Нехай це буває не часто, але все таки буває. А в діалозі з Богом ми чомусь не віримо в те, що можемо чути Його слова. Тому Йому доводиться спілкуватися з нами "на пальцях", показуючи і підказуючи нам через знаки, що проявляються в нашому житті, в якому напрямі треба йти і що робити.
Взагалі, якщо бути детальнішим, то молитовний стан він завжди несхожий на медитативний. Але, завжди є можливість об'єднання. Спочатку молитва читається вголос. Це так звана "словесна" молитва. Потім вона читається "в думці". Далі настає етап, коли розум читає її і вона немов звучить в нім, поступово розчиняючись в усьому єстві. Можна, приміром, уві сні почути її, або прокинувшись вночі (немов хтось читає її в слух і ти чуєш це читання). Вдень, раптом відволікся від насущних справ, помічаєш, що вона звучить в тобі, і ти її посилюєш, вторячи одним диханням... Пізніше настає стадія, коли вона звучить у тебе в Серці, в центрі Всесвіту, і ти нею живеш. Ти вже не чуєш її, а відчуваєш, при цьому вона одночасно і чутна, і відчувається, як милостивий стан... А ще пізніше вона переходить в усвідомленість. Ти можеш її чути, відчувати і при цьому ще і усвідомлювати. Це той стан, який ми знаємо як "віру". Але, це вже віра не у Бога, а віра Богові, бо ти єдиний з Ним і Він єдиний з тобою...
Меню сайту
