Картина творіння — це картина розділення і возз'єднання. Давайте розглянемо принцип зародження душ.
У повторюваних циклах Бог, що втілює у собі як Отця, так і Мати, проявляє себе в творінні, щоб згодом повернути це створіння собі вже у завершеному вигляді. Шляхом взаємодії чоловічого і жіночого начал він розділяє свій єдиний дух на безліч. Це перше народження затверджує собою принцип подальшого поділу заплідненої яйцеклітини на безліч кліток ембріона. Тут продемонстрований космічний закон "Що вгорі, те внизу".
У свідомому процесі поділу божественна енергія переходить у форму. По всьому всесвіту виникають групи. Кожна група містить у собі безліч потенціальних душ. Це — "клітини" "тіла" Бога, і кожна з них — окреме життя.
Згруповані душі підрозділяються на більш дрібні підгрупи. По мірі розподілення ці групи набувають власні якості. Чим менше група, тим тісніше пов'язані в ній між собою душі. Вони зберігають пам'ять друг про друга навіть у замутненому стані перед своїм втіленням на Землі. Чим триваліше зв'язок, тим незгладимішою стає ця пам'ять. Завдяки своєї пам'яті вони знову повертаються одна до одної, до своєї групи, проходячи шлях до джерела у тім же порядку, у якому прийшли сюди. Цей розподіл припускає подальше возз'єднання. За усім процесом стоїть позамежний розум, що жадає завершеності.
Протягом усього шляху до возз'єднання з началом кожна крупиця життя охоплена цим жагучим бажанням. Навіть життя, що формуються у болісному процесі свого відокремлення, жадають єдності, з якої прийшли. З народженням душі приходить народження самотності. Це перше усвідомлення болю, і воно веде до людського відчуття, що у розлуці — біль, а у возз'єднанні — радість.
Але як би те ні було, цьому розділенню коли-небудь настає кінець. Групи підрозділяються на більш дрібні структури, і, зрештою, залишається маса одиночних душ. Це не сформовані душі. Вони — тільки потенціал. Перш ніж вони розвинуться до людського стану, повинна минути вічність, однак кожна з них являє собою чоловіче і жіноче начало як єдине ціле, і містить у собі увесь нереалізований потенціал.
Цим душам, охопленим тугою по своїх сімействах, від яких вони відкололися, і самотньо блукаючим по всесвіту, випало перетерпіти ще одну втрату. І це останнє, рокове розділення: кожна розділяється на дві енергії, чоловічу і жіночу, які концентруються у двох рівних частинах. Але кожна з частин зберігає у собі зачаток іншої половини, що створює ту полярність, яка здійснить остаточне возз'єднання.
Цим останнім розділенням завершується спадний шлях,після чого починає діяти закон притягання, відновлюючий єдине ціле. Душа, нарешті, знаходить чіткий напрямок — до своєї загубленої половини. Тепер розділена душа на шляху перевтілення в людську істоту повинна пройти крізь усі нижчі форми життя. Перероджуючись у всіх царствах природи, а потім у царстві людини, чоловіча і жіноча половини безперестану шукають один одного. По мірі наближення до цілі возз'єднання і до свого остаточного повернення наша еволюція прискорюється.
Коли ми достатньо розвинулись як людські істоти, ми готові до зустрічі зі своєю половиною. На цьому этапі ми знаходимо контакт з кимсь з душ, які колись належали до тієї ж групи, що і ми. Споріднені душі, або душі-товариши будуть зустрічатися нам як до нашого возз'єднання зі своїм близнюком, так і після нього. В цьому спільному взаємному притяганні чутно вілуння заклику свыше.
Возз'єднання групи, яке почалося на Землі, продовжується після смерті у світі духов. Одні групи приєднуються до інших, виражаючи визнання і безмежну радість. Усе у всесвіті притягується одне до одного завдяки нитки спогадів. Це ті спогади про блаженство Джерела, які душі, ще до остаточного свого формування, несвідомо увібрали у себе. По досягненні зрілості ці душі повернуться до Джерела у повній свідомості як досконалі істоти, як творці за власним правом, щоб ще більше розширити свідомість Бога. У цьому мета усієї нашої боротьби на шляху сходження до Джерела.
Вершиною шляху є досконала любов, якою кожна створена душа любить кожну іншу душу. Основа цього — кохання чоловіка і жінки. Завжди, коли люди зустрічаються та взаємно кохають одне одного, їхні душі просуваються у своєму розвитку. Об'єднання душ-близнюків прискорює їхній висхідний шлях. Близнюки поєднують у собі ту Божественну Силу, яка рухає усе життя вгору. Це дещо більше, ніж просто дві душі, узяті разом: це — троє. Як пише Платон у діалозі "Бенкет": "... у стародавності природа наша була не такою, яка нині, а іншою. У стародавні часи було три рода людей, а не як зараз два — чоловічий і жіночій. Тоді приєднувався до них ще третій, складений з того і іншого..." Від цього виникло поняття андрогін.
У своєму возз'єднанні після тривалої подорожі душі-близнюки стають знову андрогінами. Але тут, на Землі, їх єдина душа буде жити у двох тілах. Їм призначено прискорено розвиватися у своєї єдності, а після смерті досягти висот духовного буття. Однак в об'єднаній душі все одно назавжди зберігаються індивідуальні природні якості кожної з половин. Між цими душами завжди буде спілкування, взаємна любов і творча взаємодія на таких рівнях свідомості і блаженства, що ми навіть не зможемо собі уявити.
Цей одвічний принцип підтверджують деякі духовні писання. Наступний уривок узятий зі священних книг суфізму, аскетичного і містичного напряму в ісламі, яке зародилося у Персії у VIII столітті.
"Из первоначального единства бытия пошло раздробление и рассеивание существ и, в конце концов, на две половины разделилась сама душа. Поэтому каждая половина, движимая любовью, ищет свою вторую половину, будь то на земле или на небесах, и поиск этот порою безнадежен...
Оскільки душі-близнюки на самому початку свого шляху дуже схожі, то кожній з них насамперед необхідно пройти свій шлях, щоб згодом вони змогли доповнити одна одну. Тотожність та взаємодоповнюваність — дві рушійні сили, і два стрижні любові... Щоб істота була досконалою, ці половини повинні бути злиті воєдино."
Це говорить про те, що людина повинна стати досить сильною особистістю, перш ніж зуміє доповнити собою свого "близнюка". Коли душі-близнюки зустрічаються, вони, як частини, взаємно доповняючи один одного, ще недостатньо реалізовані, однак відкриті подальшому розвитку. Обидві ці душі досягли достатньої внутрішньої стабільності і, як особистості, не залежать одна від одної. В цьому випадку вони здатні впізнати один одного, об'єднатися і навчитися долати неминучі конфлікти, що виникають у людських відносинах.
Омраам Міхаель Айванхов, нині покійний болгарський духовний вчитель, у 1960 році у першій частині своєї книги "Любов і сексуальність" висловив ідею душ-близнюків трохи інакше: "Кожна людська істота має душі-сестру. Коли людина полум'яніла, немов іскра, що вилетіла з серця Творця, вона являла собою два в одному, і кожна з його двох половин довершеним образом доповнювала іншу. Пізніше ці дві половини розділилися, і кожна з них пішла власним шляхом розвитку. У процесі своєї еволюції вони іноді зустрічаються, і якщо впізнають одна одну, то тільки тому, що кожна з них у глибині себе несе образ своєї другої половини: кожна з половин залишає на іншій свій відбиток. Тому кожна людина носить у собі портрет сестры своєї душі. Цей образ може бути не зовсім чітким, але він завжди присутній, і саме тому кожна людина приходить на землю з туманною надією знайти душу, яка здійснила б усі його бажання, і з якою він міг би з'єднатися у повній гармонії.
Душі-сестри являють собою все одна для одної: жодна істота у цьому світі не здатна так само задовольнити їх. А це означає, що усі, з ким ви зустрічались, починаючи з самого першого з ваших численних втілень, усі ваші чоловіки та дружини, усі ваші коханці та кохані, залишали вас тільки тому, що не були тим, хто вам потрібен. Вас звели разом тимчасово, і тільки тимчасово, усе рівно, що каструлю тимчасово прикрили кришкою, яка для неї не підходить. Коли ж дві разом створені Богом душі призначені одна для одної, то їх ніщо не може розлучити, і вони не бояться знову опинитися розділеними. Коли хто-небудь один з подружньої пари боїться, що його партнера можуть спокусити (і, я усі ми знаємо, для цього завжди може знайтися причина), то це ознака того, що душа цього партнера не є для нас улюбленою сестрою. Жінка кохає чоловіка, а він йде до іншої жінки; чоловік кохає жінку, а вона міняє його на іншого... Але душі-сестри ніколи так не вчиняють: вони визнають одне одного з абсолютною впевненістю і ніколи не залишають."
Можна тільки дивуватися, чому про принцип душ-близнюків так мало відомо, якщо ця доля чекає кожного з нас. Напрошується висновок, що ми ще до цього не готові. Знання даються тоді, коли людина здатна їх правильно зрозуміти. Можливо, задум душ-близнюків не міг знайти широку популярність, поки ми не укріпилися у новій ері — Водолії. Вочевидь, людству належить розвинутися до такого рівня, щоб зуміти правильно скористатися цими дивовижним знанням. Ми віримо, що потрібний рівень досягнутий, і що безліч втілених душ здатна любити абсолютною любов'ю та, отже, знаходити свої втрачені половини і возз'єднуватися з ними.
Де ж тоді цей наш істинний коханий, де "близнюк" нашої душі, і як нам знайти один одного? Цей "близнюк" може бути десь поруч, і вам обом у своєму розвитку до готовності к возз'єднанню залишилося зробити декілька кроків. Готовність — це усе. Зустріч може відбутися тільки тоді, коли ви обидва у своєму внутрішньому розвитку досягли одного пункту призначення. І хоча ми не можемо передбачити час цієї зустрічі, він відомий всесвітнім силам, яки вели нас одне до одного цілу вічність.
Меню сайту
